Преосвященний єпископе Даміане!

Через покладення рук твоїх співбратів – єпископів сьогодні ти прийняв благодатний дар Святого Духа, завершивши сходження ієрархічними сходами, пройшовши всі ступені священства. Сьогодні ти отримав дар Святого Духа, священний сан єпископа. Чин Церковний, який зазвичай поєднує з молитвою і тайнодією ще й повчання, покладає на Нас обов’язок в сьогоднішній, глибоко значущий для тебе день, не відпустити тебе без напуття. Проте, і сам ти виголосив собі повчання в той момент, коли привселюдно, перед лицем усієї Церкви виголосив твоє Сповідання віри, твої обітниці і, між іншим, обіцянку не шукати свого, але лише того, що є від Господа Іісуса. Проповідуй, що сповідував, виконуй, що обіцяв, і принесеш добрий плід Господу Іісусу і Його Святій Церкві. Задля цього не забувай, наш співбрате, наступне: для того, щоби наш подвиг для Церкви був благонадійним і корисним, йому повинен передувати у довершеному ступені і особистий подвиг, подвиг над самим собою. Святий Максим Сповідник, даючи характеристику єпископа, говорить, що «той має якості єпископа, хто освячує розум священним помазанням богопоклінного відання Святої Трійці». Виходячи зі слів преподобного Максима, перевагою єпископського служіння над іншими церковними ступенями є таке освячення розуму, котре через пізнання Святої Трійці було би разом із тим неперестанним Їй поклонінням. Великою є така вимога від єпископа. Хто з нас скаже, що відповідає такій вимозі? Однак відповідь находимо в повчанні апостола Павла до Тимофія: «…взігрівай Божий Дар, який у тобі через покладання рук моїх» (2 Тим. 1:6). Саме в цих словах ми знаходимо відповідь, де почерпнути силу для богопізнання. Богодухновенний Павел свідчить що, по-перше, в священнотайному рукопокладенні преподається «Дар Божий», по-друге, що це не просто Дар, який покладений і відданий в волю того, хто Його прийняв, але Дар, який «живе» і, як властиво всякому живущому, має власну Силу і Дію. Ти прийняв «Дар Божий», віднині Він живе в тобі, поширюючи в тобі Вишню Силу і Дію на природні людські сили і дії. Цей Дар Божий є Світлом для твого розуму, для того, щоби ти побачив Істину, праведне і спасительне для твоєї душі і для душ тих, ким ти керуватимеш, для всієї Церкви Христової. Цей Дар укріплює волю для подвигів за Істину і Правду заради спасіння. Воспламеняти Дар Божий необхідно молитвою Віри, прикладами твердих подвижників во славу Божу і во благо Церкви, найбільше ж всього духовним і сердечним зверненням до Господа нашого Іісуса Христа, який приніс Себе в Жертву заради викуплення бідних наших душ від адського полону. Благоговійна любов до Божественного Іскупителя нехай полум’яніє в твоєму серці подібно купині, яка горіла і не згорала, свідком чого був Боговидець Моісей. Ти був призваний Божою Матір’ю із південних одеських приділів до богоспасаємого золотоверхого Києва у переломні дні Другого Хрещення Русі. Дім Пресвятої Богородиці – Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру було повернено Церкві, і ти став одним із перших насельників по її відродженні. На долю покоління, до якого ти належиш, випала участь відродження поруганих святинь. Свій послух ти виконував і виконуєш з усією відповідальністю перед Богом, Його Пречистою Матір’ю, перед Його Святою Церквою. Багато трудів ти поклав у відновленні Свято-Введенської обителі міста Києва. Разом із облаштуванням стін відновилося в ній і духовне чернече життя. Невимовною милістю Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, видимим знаком Її милості до нас, в обителі, очолюваній тобою, сталося явлення в 1993 році Її чудотворного образу. Пречиста дійсно «Зглянулася на смирення» і прийшла особисто укріпити всіх нас у ті тривожні часи початку дев’яностих. Ще з більшим завзяттям ти продовжив труди з церковного облаштування та благоприкрашення. Свідченням цього є Ризоположенський скит, чисельні храми, що отримали та отримують допомогу від Свято-Введенської обителі. Покладаємо надію, що обрання тебе єпископом та призначення вікарієм Київської Митрополії не ослабить твого горіння у справі церковного благоустрою, але навпаки, дасть тобі силу і наснагу для його подальшого, ще більш старанного звершення. Прийми цей пастирський жезл, і нехай він нагадує тобі, що ти повинен не лише сам іти, спираючись на нього, але й вести словесних овець по шляху правди до спасіння, до Неба. Зійди нині на цю єпископську кафедру та преподай з неї народу Божому своє перше архіпастирське благословення.

† Владимир,

Митрополит Киевский и всея Украины,

Предстоятель Украинской Православной Церкви

Промыслом Божиим и изволением Блаженнейшего отца нашего Митрополита Киевского и всея Украины и священного Синода Украинской Православной Церкви определенно мне быть епископом Церкви Христовой, викарием Киевской Митрополии.     Некогда во время явления Пресвятой Богородицы преподобному и богоносному отцу нашему Сергию Радонежскому, он спросил у преподобного Михея : -Видишь чадо?  

Тот ответил :

-Вижу, отче, и ужасаюсь! 

И сейчас я предстоя Вам Ваше Блаженство и перед  Вами святители Божии я так же ужасаюсь осознавая свою немощь и недостоинство, понимая высоту и ответственность архипастырского служения.

   Благодарю Господа и Его Пречистую Матерь за все милости и щедроты дарованные мне на протяжении всей моей жизни. Родился я в городе Одессе в семье рабочих , где первые христианские навыки получил от своих бабушек. Ярким светом и великим покровом моей жизни была Пресвятая Дева в Ея чудотворном образе- Касперовская,а так же молитвенное предстательство Святаго праведнаго дорогого батюшки Ионы Одесского.Учась в Одесской духовной семинарии с благодарностью вспоминаю Его Высокопреосвященство приснопамятного Митрополита Сергия (Петрова) из рук которого я получил подрясник, монашеский пояс, чётки и скуфею и стал послушником Одесского Свято-Успенского мужского монастыря. С любовью и благодарностью вспоминаю и отца ректора приснопамятного протоиерея Александра(Кравченко) и весь преподавательский состав, ныне здравствующих и в Бозе почивших, мудрым и чутким попечением которых Господь благоволил мне приобрести богословские знания.

    После перевода меня в Свято-Успенскую Киево-Печерскую Лавру и монашеского пострига совершенным надо мной наместником обители архимандритом Ионафаном (Елецких) ныне архиепископ Тульчинский и Брацлавским в 1988 году моя жизнь изменилась и главным правилом, которому учили все наставники в вере стало святое послушание. Навсегда останутся в памяти годы прожитые в Святой Лавре, где в братской семье насельников под руководством Его Блаженства и наместника происходило моё и братское становление в преподобническом подвиге.

   По послушанию и с благословения Его Блаженства Блаженнейшего Митрополита Владимира я был назначен настоятелем Свято-Введенского храма, а в 1996 году с благословения Блаженнейшего Владыки Владимира и решением Священного Синода возглавил и стал наместником преобразованного монастыря того же наименования. 

  Восстановление обители и открытие скита проходили под чутким и мудрым руководством Вашего Блаженства. Всегда обращаясь к Вам никогда не уходил не услышанным и не утешенным. Всегда ваша отцовская поддержка и нужное в ту минуту слово вселяли надежду на успех дела. 

   И вот сейчас, приступая к новому для меня архиерейскому служению и понимая всю ответственность, возлагаемую на меня, и все свое недостоинство, душевные и телесные очи возвожу горе и призываю на помощь всех святых отцов печерских, преподобных матерей Димитру и Олимпиаду, своих небесных покровителей и прошу чтоб они умалили Господа и Его Пречистую Матерь быть достойным работником в  винограднике Христовом.

Ваше Блаженство! Ваши Высокопреосвященства и Преосвященства! Молю Вашу святыню: примите  ныне исповедание сие и помолитесь чтоб через возложение Ваших рук Дух Святый изобильно излился на мою душу и даровал мне премудрость, разум и страх Божий и управил на многотрудное делание архипастырского и игуменского окормления братии и человеческих душ ко спасению.